Акреційна теорія пояснює, як гравітаційні сили космічного пилу стягували разом у планетезималі. Ці планетезималі утворять протопланети, які накопичуватимуть більше матерії для побудови планет Сонячної системи.
В астрофізиці акреція – це накопичення частинок у масивний об'єкт шляхом гравітаційного притягнення більшої кількості матерії, зазвичай газоподібної, до акреційного диска. Більшість астрономічних об’єктів, таких як галактики, зірки та планети, утворюються в результаті процесів акреції.
Відповідно до модель послідовної аккреції (або модель ядра аккреції), утворення гігантської планети спочатку базується на формуванні твердого ядра, яке, будучи достатньо масивним, може гравітаційно зв’язувати газ із туманності, утворюючи оболонку.
5 АКРЕЦІЙНА МОДЕЛЬ ШМІДТА-ЛІТТЛЕТОНА У 1944 році радянський астроном Шмідт припустив, що Сонце, майже у своїй теперішній формі, рухалося крізь щільну міжзоряну хмару й вийшло в оточенні пилової газової оболонки.
Теорія акреції Проблема полягає в тому, щоб змусити хмару сформувати планети. Планети земної групи можуть утворитися за прийнятний час, але газоподібні планети утворюються надто довго. Теорія не пояснює ні супутників, ні закону Боде і тому вважається найслабшим з описаних тут.
Теорія акреції У 1944 році радянський вчений-планетолог Отто Шмідт запропонував новий вид дуалістичної теорії. З телескопічних спостережень було відомо, що в галактиці виникають холодні щільні хмари, і Шмідт стверджував, що зірка, що проходить крізь одну з цих хмар, набуває пилово-газової оболонки.
